Едіт Штайн – німецько-єврейська філософиня, свята та мучениця католицької церкви, покровителька Європи, громадський діяч, активістка раннього феміністичного руху, родом з Вроцлава. Едіт говорила, що не надає життю так дуже багато значення, щоб її могла вивести з рівноваги та чи інша ситуація, пише wroclawiski.eu.
Юність
Едіт Штайн народилась 12 жовтня 1891 року у Вроцлаві, а померла 9 серпня 1942 року в Аушвіці концтаборі Біркенау. Серед її численних здобутків були також праці з філософії та теології, літературні та поетичні твори. Вона перекладала з давньогрецької та латинської мови, сучасної французької та англійської. Була педагогом, вчителькою латини, історії, німецької мови та географії.
Едіт була одинадцятою дочкою в єврейській сім’ї. У віці двох років втратила батька. З ранніх літ дівчинка була розумною та самостійною. В п’ятнадцять років відмовилась від віри, в якій її виховували. Молодість присвятила пошуку істини через еволюцію пізнання. Також Едіт боролась за гідність жінки.
Штайн – дівчина вольова. Попри стереотипи щодо жіноцтва, вчилась в місцевому університеті. Вона була єдиною особою жіночої статі на філософському факультеті. Згодом, дівчина переїхала до Геттінгена, де познайомилась з філософом Е. Гуссерлем, засновником феноменології. Цей чоловік мав сильний вплив на Едіт.
Історія єврейської сім’ї
Окрім того, що Едіт мала талант до філософії, їй чудово давалась література. Наприклад, однією з праць Штайн була сімейна історія її власної родини, яку в результаті, перекладено багатьма мовами.
Історія єврейської сім’ї, часто, помилково вважається автобіографічною. Вийшов твір у 1933. В книзі вміщено багато описів її родичів, того, як них склалось життя. Доля Едіт, в контексті літературної праці, трактується як невіддільна частина сімейної історії.
Книга про життя однієї єврейської родини вийшла в ті роки, коли німці ширили тези про відмінність євреїв від решти національностей. Едіт своєю працею заперечувала наративи про те, що євреї не варті уваги, доброго імені та й узагалі, не мають права бути частиною людства.
Штайн показує, що жиди – такі ж люди, зі схожими проблемами, побутом, турботами. Вони живуть та працюють, прагнуть зробити своє життя кращим та просто бути щасливими.
Едіт хотіла своїм літературним твором донести думку, що євреї також творили німецьку культуру, прагнули жити вільно на своїй батьківщині. Вони працювали на благо країни, а тому мали повне право плекати власну культуру, традиції, віросповідання.
Історія єврейської сім’ї описує звичаї та різні життєві події кількох поколінь родичів Штайн, а також людей, тісно з ними зв’язаних. Так філософиня намагалась описати соціально-економічне та політичне становище жидів в Німеччині 20 століття.
Медсестра Едіт
Під час Першої світової, Едіт перервала навчання, аби реалізувати себе як медсестра в Червоному хресті. Матері та викладачам дівчина пояснювала, що не може витрачати час на подібні філософські нісенітниці, коли на фронті гинуть люди. Штайн вважала, що повинна бути там та допомагати.
Едіт довелось досить довго чекати, аби отримати можливість працювати медсестрою. У квітні 1915 дівчина дочекалась направлення на роботу до інфекційного відділення госпіталю в Моравії. До вересня Едіт працювала там як медсестра, асистувала на операціях та дбала про тих, хто вмирав.
До речі, в госпіталі в той час знаходились батьки майбутнього Папи римського Івана Павла 2. Втім, немає ніяких доказів того, що Едіт мала нагоду познайомитись з родиною Войтили. Наприкінці 20 століття син унтерофіцера Войтили повинен був проголосити Едіт Штайн святою Католицької церкви та покровителькою Європи.
Релігія у житті Штайн
Одного разу, Штайн на очі потрапила книжка “Життя святої Терези Авільської”. Історія дуже захопила дівчину. Так, що та пішла та купила катехизм. За кілька відвідала свою першу літургію. По її завершенні, пішла до священника просити, аби той її охрестив. Отець призначив хрещення на Різдво 1922 року. В той день Штайн додала до свого імені ще одне – Тереза.
Едіт Тереза пішла до кармелітського монастиря, де вирішила залишитись монахинею. Перед вступом до самітницького монастиря, Штайн повинна була десять років, після навернення, присвятити вихованню дівчаток в домініканській школі.
Едіт вела самітницький, майже чернечий спосіб життя. Паралельно вивчала історію філософської католицької думки. Штайн розробляла власні ідеї та публікувала наукові праці. З 1928 по 1931 жінка взяла участь у численних конференціях, виступила в Кельні, Відні, Фрайбурзі, Празі, Парижі та ін.
У 1932 почала викладати у Мюнстері, Вищому німецькому науково-педагогічному інституті. Та не довго довелось жінці розвивати свою кар’єру. Гітлер заборонив євреям обіймати будь-які суспільні посади. 25 лютого, 1933 Едіт провела своє останнє заняття.
Після перших чуток про переслідування нацистами євреїв, Едіт Тереза пішла в кармелітський монастир. Там вона взяла ім’я Тереза Венедикта Хреста. Жила в смиренні як і решта сестер. Продовжувала свою наукову діяльність.
Аби врятувати єврейку Едіт у 1938, її перевели у голландський монастир в Ехте. Там вона перебувала з навернутою сестрою Розою. У монастирі в 1939 Штайн видала ще одну працю “Наука Хреста”(“Scientia Crucis”).
Матір
З мамою Едіт пов’язували драматичні стосунки. В той день, коли дочка повідомила, що прийняла католицизм, мати вперше заплакала. Критичним стало єврейське свято Йом-кіпур у жовтні 1933. Тоді Едіт була вдома востаннє. На прогулянці мати намагалась переконати дочку, що можна залишатись юдейкою, але вірити в Бога. Вона питала Едіт, чому та вирішила пізнати іншу релігію?
В той вечір Едіт довго сиділа коло ліжка матері. Обіймала сиву жінку, яка безупину плакала. Наступного дня події повторились і Штайн вирішила, що повинна втікати. Вони припинили спілкування. Та Едіт знала, що матір потайки кілька разів приходила під монастир. Штайн писала їй листи кожної п’ятниці. Так тривало до самого дня смерті матері.
Гоніння та смерть
У 1942 проходило масове депортування євреїв. І хоч голландських єпископів запевняли, що євреїв, котрі перейшли в католицтво, ніхто чіпати не буде, отці все ж написали колективний лист з обуренням і засудженням депортації.
У прагненні помсти, комісар Рейху дав нове розпорядження. В ньому йшлося про те, що оскільки єпископи втрутились не у свої справи, євреїв-католиків потрібно депортувати упродовж тижня.
Тоді люди ще погано розуміли, що депортація означала геноцид. Також було наказано забрати черницю-єврейку. Едіт проводила свої останні хвилини на свободі. На столі лежала її незавершена праця. Останніми словами, котрі Штайн промовила, було її звернення до сестри Рози, що треба йти за їх народ. Також жінка попросила не шукати її та не намагатись звільнити.
Едіт завжди повторювала, що вся наша історія підкоряється певному Божому задуму. Жінка була певною, що не просто так навернулась до Бога. В той день, коли вона переступила поріг монастиря, відчула, Господь має на неї плани. Втім, Едіт не знала, який тяжкий хрест ляже на її плечі.
Коли фашисти забрали Штайн, черниці розбирали її речі та знайшли ікону. На ній жінка написала, що віддає своє життя в дар, заради навернення євреїв. Перед смертю Едіт проводила своє смиренне життя в концтаборі Вестерборк. Втім, спокійно слухати крики та скарги нових в’язнів було дуже важко. Жінка особливу увагу приділяла найменшим, годувала та вмивала дітей. В таборі вони, часто, залишались без уваги своїх збожеволілих матерів.
В серпні 1942 року Едіта Штейн принесла в жертву своє життя Богу. Її було вбито в газовій камері концтабору Аушвіц-Біркенау. У 1998 Папа Іван Павло 2 канонізував Едіт, а у 2000 році оголосив її покровителькою європейського континенту.