Бурхливою реакцією зустріли роман Ольги Токарчук “Книги Якова”. Він отримав як шквал невдоволення, так і купу листів підтримки для авторки. За словами пані Ольги, у книзі вона наголосила на трьох речах: Польща займалась колонізаторською політикою на українських землях; назвала поляків вбивцями євреїв; кріпосна система Речі Посполитої була рабською. За це її називали “бандерівською курвою” та “жидівською попихачкою”, пише wroclawiski.eu.
Українське коріння
Майбутнє світило літератури народилась в Сулехуві 29 січня 1962 року, Польща. Бабуся малої Ольги була уродженкою України та вийшла заміж за поляка. За певний час дівчинка переїхала до Кетша, де закінчила місцевий ліцей. Університетські будні проводила вже у Варшаві. За час свого студентства працювала волонтеркою. Дівчина опікувалась людьми з психічними розладами.
Кар’єра Токарчук продовжилась у Валбжиху вже як психотерапевтки. Втім, коли її творчість отримала першу популярність, дівчина звільнилась та переїхала до Нової Руди. Там вона повністю присвятила час літературній діяльності. Періодично змінювала місце проживання на Краянов та Судети. В сучасності живе та творить у Вроцлаві. Займається діяльністю в Літературно-мистецькій студії Ягеллонського університету Кракова. Читає там лекції з написання прози.
Ольга Токарчук є однією з організаторів Фестивалю оповідання. В контексті цього дійства автори невеликих літературних творів з Польщі та закордону мають можливість про себе заявити. З 2008 жінка організовує заняття з творчого письма в Університеті Ополя. Є членом редакційної колегії журналу “Політична критика”.
Творчий шлях
Дебют Ольки Токарчук відбувся в 1979 році в журналі “Навпростець”. Там вона публікувала свої перші оповідання під псевдонімом Наташа Бородіна. Перша книга письменниці “Мандрівка людей книги” вийшла в 1993 та отримала премію від Польського товариства книговидавців.
В 1995 вийшов роман “Е. Е.”. Книга про дівчину, котра росте та отримує паранормальні сили, які, згодом, втрачає. Найбільший успіх був у роману 1996 року “Правік та інші часи”. Книжку номінували на “Ніке”. Також вона отримала премію від читачів.
В 1998 світ побачила збірка оповідань “Шафа” та роман “Дим денний, дим нічний”. У 2001 збірка з дев’ятнадцяти оповідань “Гра на багатьох барабанчиках” також була в номінації на премію “Ніке”.
“Останні історії” 2004 року складаються з трьох частин. Кожна повість була представлена у різних часових рамках та просторах. Авторка описує в них найбільш поширені людські проблеми.
“Бігуни” 2007 зайняв в Ольги три роки. Авторка пригадувала, що багато нотаток для сюжету робила під час подорожі. У вступі Токарчук вказала, що книжна зовсім не про мандрівку та визначні місця, а про сенс подорожей. Вона намагалась зрозуміти, для чого мандрувати, переміщатись зі звичного для себе місця проживання.
Написання романів для Токарчук виглядає так, наче дитина сама собі розповідає казку, тільки в зрілому віці. В процесі, вона вигадує та фантазує на межі сну та реальності. За роман “Бігуни” в жовтні 2008 Ольга отримала літературну премію “Ніке”. Також відзначилась перемогою у рейтингу читачів. У 2018 “Бігуни” отримала Міжнародну Букерівську премію. Дженіфер Рофт переклала роман англійською під назвою “Flights”.
“Веди свій плуг понад кістками мертвих” восени 2009 наробив ще того шуму. Письменниця Оксана Забужко описала твір як “формулу польського імперіалізму”. За це Ольга Токарчук отримала чимало хейту. Втім, авторку це не сколихнуло. Вона пояснювала, що лише “підсвітила” три зрозумілі для поляка, котрий склав іспити в школі, речі. За спірний роман, втім, отримала премію “Нке”. Книжку переклали на 27 мов.
Серед нагород письменниці є такі: премія Польського товариства книговидавців; премія фундації ім. Костельних; “Паспорт” від журналу “Політика”; номінації до літературної премії “Ніке”; чотири рази була лавреаткою у рейтингу читачів.
Цікавим фактом про Ольгу Токарчук є те, що з 11 по 13 жовтня 2019 року у Вроцлаві можна було безплатно рухатись громадським транспортом, якщо пасажир мав зі собою книжку письменниці. Мер Вроцлава нагородив пані Ольгу за її заслуги. Так він намагався заохотити містян більше користуватись громадським транспортом. А у 2001 польські астрономи на честь Ольги Токарчук назвали астероїд.
Особливої уваги заслуговують знакові, у творчості письменниці, романи. Вони не схожі на інші, зі своєрідним баченням, іншою реальністю. Авторка, наче створює незнані світи, в які гостинно запрошує читача.
“Анна Ін в гробницях світу”
Твір значно різниться від решти творчості Ольги Токарчук. Роман був написаний в рамках міжнародної серії “Міфи”. Ольга надихалась шумерською легендою про Інанну – володарку родючості та війни. Згідно задуму, вона подається до сестри, котра є богинею підземного світу та смерті.
Несподівано, Інанна повертається до світу живих. Така можливість у неї з’явилась, завдяки супутниці Ніні Шубур. Була і ще одна дуже сувора умова повернення – вона повинна замість себе привести когось у світ мертвих. Жертвою, за сюжетом, стає колишній коханий головної героїні. А половину перебування у підземному світі бере на себе його сестра.
Найцікавішим у романі є не елемент міфології, а втілення чудернацького світу. В ньому міф реалізується у футуристичному середовищі з елементами кіберпанку. Персонажі роману використовують голографічні карти. Підземне царство зображене у вигляді підземелля міста майбутнього. Божі Отці, до яких по допомогу звертається Ніна Шубур, більше нагадують технократів зі зловісної корпорації.
У своєму описі до “Інна Ін…” П. Чаплінський зазначив, що Ольга Токарчук в цій книжці відкрила новий жанр, мову та спосіб висловлення. Така характеристика звучала як вияв великої шани до творчості письменниці.
“Бігуни”
Ще одна визначна книжка Ольги Токарчук, є не такою простою як може видатись, на перший погляд. Це не роман про подорожі, а, скоріше, про їх феномен. Твір став “свіжим подихом”, після міфографічної прози, котра була емоційно пов’язана з описуваним місцем.
Роман, справді, здивував читачів. Ольга провела своєрідне дослідження психології подорожей. Книга отримала назву від однієї стародавньої православної секти. Її учасники вірили, якщо людина довго перебуває в одному місці, то це наражає на напади диявола. Постійний рух є запорукою порятунку людської душі.
В аспекті сучасності, “Бігунів” можна трактувати через прагнення персонажів до свободи, в окремих сюжетах. Так, в романі є жінка, котра повинна доглядати за дитиною-інвалідом. У церкві їй з’являється привид, після чого вона вирішує не вертатись додому.
Інша героїня роману – австралійська дослідниця. Жінка, через багато років, повертається до свого смертельно хворого друга. На сторінках книжки постає ще один персонаж – матір, котра з дитиною покидає чоловіка під час відпустки в Хорватії. Також в “Бігунах” можна прочитати розповідь про повернення серця Шопена до Польщі.
Важлива сюжетна лінія розгортається навколо анатома 17 століття професора Руйша, його дочки та колекції препаратів, котрі продали до царської Росії.
“Веди свій плуг”
Ще одна книга, яка відрізняється від решти романів письменниці. Тут авторка піддає критиці громадськості патріархальні, антропоцентричні припущення, які формують традиційний світ. За словами Токарчук, носієм таких консервативних поглядів є також католицька церква.
Ольга вважає книжку максимально політичною, в найширшому розумінні поняття. Це оцінка того, що відбувається навколо людей, коли вони приймають ту чи іншу сторону в подіях.
У 2017 А. Голланд екранізувала книгу. Прем’єра фільму під назвою “Покот” пройшла на Берлінському кінофестивалі та отримала “Срібного ведмедя”.