Клара Іммервар з дитячих років цікавилась точними науками. Втім, це виявилось проблемою у школі для дівчат. Її вчителька рукоділля говорила: “Спів – для дівчат, а красномовство – для чоловіків”. Суспільні ролі чоловіків та жінок були чітко розподілені. Дорога до вивчення хімії здавалась для Клари закритою, пише wroclawiski.eu.
Перспективна
Майбутня вчена та дослідниця в галузі фізичної хімії народилась в сілезькому селищі Полькендорф, недалеко від Вроцлава, 21 червня 1870 року, пише zajezdnia.org. Клара була наймолодшою у єврейській сім’ї Філіпа Іммервара та Анни Крон. З двома сестрами та братом здобувала домашню освіту. Дівчинка була дуже старанною.
У 1877 році Клара поступила до Вищої школи для дівчат у Бреслау. Там вона познайомилась з Фріцом Габером, який запропонував одружитись. Втім, Клара відмовила.
Її брат Пауль захистив докторську дисертацію. Це надихнуло дівчину присвятити життя науці. Вона почала відвідувати вчительські семінари. Лектор, котрий помітив її захоплення наукою, подарував Кларі книжку “Розмови про хімію”. Власне, саме вона допомогла Іммервар визначитись зі своїми науковими вподобаннями.
Влітку 1895 преса Бреслау писала про дочку місцевого священника. Клара, котра на той час була вже кваліфікованою вчителькою французької та англійської, починала підготовку до бакалаврату. На це члени її родини дивились дуже скептично.
Амбітних жінок в 19 столітті не підтримувала також міська преса. За версією журналістів, такі студентки будуть лише пхати носа всюди, де непотрібно. Втім, гострі слова аж ніяк не зачіпали настирливу Клару. Так пані Іммервар почала відвідувати університетські лекції.
Університет
В університеті Бреслау з Кларою поступали 35 дівчат. Всі вони брали участь в досить принизливій процедурі отримання згоди від доцентів та професорів. Іммервар пощастило. Хоч професор Маєр скептично заявив, що не вірить інтелектуальним амазонкам, все ж дозволив дівчині відвідувати заняття з експериментальної фізики.
Університетські будні проходили важко. В туалетах дівчата повинні були уникати будь-якого шуму. В одязі віддали перевагу темним кольорам. Одні поводились досить насторожено. Інші були сміливіші та займали місця в аудиторії, які їм подобались.
Хоч минув вже рік і Клара могла в рядку навпроти “освіти” вказати “бакалавр”, її продовжували сприймати несерйозно. В час, коли Берлін вже відкрив свої університетські двері для жінок, в Бреслау все ще повторювали: “Довге волосся – малий мозок”.
Амбіції
В Університеті Бреслау першим науковим наставником дівчини став Р. Аббег. З ним Клара досліджувала розчинність солей важких металів. Досліди лягли в основу докторської дисертації Іммервар. Дівчина захистила її в грудні 1900 року. Клара тоді була першою жінкою, котра здобула докторський ступінь в університеті Бреслау. Свою успішну працю присвятила батькові.
Цей публічний захист отримав високу оцінку, а також був висвітлений місцевою пресою. Тоді професор Кауфман визнав, що помилявся щодо Клари. Попри всі труднощі, вона довела, що ні стать, ні релігія, ні раса чи національність не мають значення, якщо людина хоче бути науковцем.
Втім, реальність була далекою від гучних слів декана. Клара могла розраховувати лише на посаду лаборанта під керівництвом Аббега. Першу свою лекцію жінка прочитала не в університеті, а для жіночої асоціації на тему “Фізика та хімія в домашньому господарстві”.
У 1901 Клара з керівником відвідали з’їзд Німецького електрохімічного товариства у Фрайбурзі. Там їй склав компанію знайомий вже Фріц Габер. Цього разу Клара не змогла відмовити харизматичному чоловіку і вони незабаром одружились.
Не так, як гадалось
Габер робив успіхи в галузі електрохімії та каталізу, його знали та поважали. За певний час, в новоствореній сім’ї Габерів народився син Герман. Подружжя жило в Карлсруе, де Фріц керував кафедрою в університеті.
В той час, коли подружжя Кюрі проводило спільні досліди радіоактивності та отримало Нобелівську премію, Клара лише спостерігала за успіхами чоловіка, перекладала його праці на англійську та читала хімію на кухні спільного помешкання.
Чоловік все частіше забував про сім’ю та присвячував себе науковій роботі з дослідження методів фіксації азоту. За цю працю, згодом, Фріц отримав Нобелівську премію з хімії.
Після початку Першої світової, Клара займалась педагогічною діяльністю. Вона організувала дитячий садок на поверсі берлінського Інституту фізичної хімії. Там жінка Габера опікувалась 80 дітьми, батьки яких воювали на фронті.
Габер працював над методами використання хлору в бойових умовах. Позиція Клари була різко протилежною. Розмови з чоловіком закінчувались однаково – звучали звинувачення в недостатньому патріотизмі жінки.
22 квітня 1915 року німцями було вперше застосовано хлор проти військових Антанти. Газова хмара з 6 тис. балонів, встановлених за наказом Фріца Габера, простягнулась на шість кілометрів. Тоді в окопах Фландрії задихнулось 1400 солдатів. Опіки отримали 2-3 тис. сенегальців, марокканців, індусів, канадців та алжирців, котрі були у складі Британського експедиційного корпусу.
Ініціатор жорстокого вчинку Фріц Габер повернувся до Берліна як герой, під гучні овації. Отримав звання капітана. Втім, він не був до кінця задоволеним. Вчений передбачав, що в результаті газової атаки, Антанта капітулює.
Трагічний кінець
В тіні слави Фріца залишилось самогубство дружини. Клара вбила себе 2 травня 1915 року. Багато цікавого можна також знайти з автобіографії другої дружини Габера Шарлотти. Певна інформація від свідків була опублікована вже через десятиліття.
Перебіг подій та можливі причини публікував інститутський механік Лютге. Він посилався на інформацію від прислуги та водія. Так, 1 травня в домі Габерів проходила гучна вечірка. Клара напередодні була проти гучного святкування. Причиною стали різні погляди щодо використання хімічної зброї. На святкуванні була присутня також коханка Габера. За словами Лютге, Клара застукала чоловіка та Шарлотту в пікантний момент.
Втім, як відомо, Іммервар застрелилась вранці 2 травня. Лютге писав також про передсмертні записки. За версією Шарлотти, Клара померла не одразу. На світанку її знайшов син Герман. Син, до речі, сповістив про страшну знахідку батька Фріца. Але він планів не змінив та вирушив того ж дня на фронт.
Вважається, що точні мотиви смерті Клари невідомі. Свідчень родичів також немає. Однак, друзі Габерів говорили про те, що прив’язувати смерть Клари до неприйняття чоловікової роботи – абсурдно. Всі помічали, що сім’я Габерів мала проблеми. І головною була Шарлотта. Через неї, ймовірніше, Клара і вбила себе.
За певний час до трагічних подій, Іммервар жалілась своєму наставнику, що все, що її чоловік виграв протягом восьми років, Клара втратила. На жаль, вчена так і не змогла побороти власну трагедію та присвятити життя науці. Хімія для Клари в останні роки життя залишалась лише на сторінках підручників.
Зазирнути у життя Клари
Довгий час досягнення однієї з перших жінок докторів хімії в Німеччині не були відомі загалу. Інформацію про наукову діяльність Клари описала у своїй праці Е. Бьодекер.
Хвиля жіночого руху в 60-х роках 20 століття відновила інтерес до жінок дослідниць науки. У статті про Габера увагу до себе привернула й Іммервар. Був також опублікований її лист до Фріца. Після цього, наукова діяльність Клари зацікавила організацію “Лікарі проти ядерної війни”. Ім’я вченої було використане для антивоєнної нагороди.
Біографію Клари видала Геріт фон Ляйтнер в 1993. Описане життя жінки-хіміка зачіпало різні аспекти людського життя та викликало інтерес громадськості. Газова війна, самогубство, рівність вчених різних статей та поєднання сім’ї й кар’єри жінок-науковців.
Після біографії Клару Іммервар почали сприймати як представницю жіночої науки, що зберігає життя, героїню-пацифістку. Клара була зіркою феміністок, пацифістів та противників зброї. На честь вченої було названо кілька вулиць. Історія Клари Іммервар лягла в основу фільмів, п’єс та романів.