Ванда Руткевич – перша європейка, котра піднялась на Еверест та вершину К2. Вона займалась справою життя, а про неї вже писали книжки, пише wroclawiski.eu. Відома мешканка Вроцлава стала героїнею автобіографії. Втім, мало читачів такого жанру вірять у, часто, перебільшені, спотворені, ідеалізовані образи головних героїв. Та книга про Ванду Руткевич – інша, не про “богиню гір”, а про тендітну жінку, переповнену особистою трагедією, розповідає dziennikzachodni.
Непроста жінка
25 жовтня 2017 року виповнилось 25 років з дня загибелі вроцлавської альпіністки. В цей день вийшла також автобіографічна книжка Анни Камінської про Ванду Руткевич. Розповідь виявилась надзвичайно вдалою та цікавою. Інформації, справді, багато: численні інтерв’ю, також з родичами, неопубліковані фото та документи, – все це відкриває світ непересічної жінки на 480 сторінках.
Авторка не є знавцем альпінізму, тому, коли цього вимагав сюжет автобіографії, не гребувала звертатись за коментарями до спеціалістів.
Ванда Руткевич – сповнена суперечностей жінка. Вона була, безумовно, сильною, амбіційною, при тому тендітною та чутливою. Альпіністка вперто йшла до свого Евересту, дивилась в очі смерті, не боялась ризикувати. Водночас у власному внутрішньому світі відчувала порожнечу, яку, на жаль, не зміг заповнити ніхто.
Ванда народилась 4 лютого 1943 в Плунге, Литва. Після Другої світової зі сім’єю переїхала до Вроцлава, де й закінчила технологічний університет як інженер-електрик.
По праву вважається однією з найвидатніших жінок у світі альпінізму. У 1978 році стала третьою жінкою у світі, першою полькою та європейкою, котра підкорила Еверест. А в 1986 – першою жінкою, яка вийшла на восьмитисячник К2. Втім, Ванда тоді не змогла на 100% пізнати смак слави, оскільки під час спуску загинули члени її команди Ліліан та Моріс Баррарди.
Руткевич цілком могла здобути титул першої у світі, якій підкорились чотирнадцять восьмитисячників планети. Вона була на вершинах Джомолунгми, Нангапарбату, К2, Шишабангми, Гишербрума 2, Гишербрума 1, Чо-Ойю, Аннапурни 1.
Цікавим є збіг подій, під час першого сходження Ванди на Еверест. В той самий день Іоанн Павло 2 був вибраний папою римським. Коли вони розмовляли, отець сказав, що Бог захотів, аби вони обоє в той самий день зійшли так високо.
Загибель
Ванда Руткевич вважається зниклою безвісти з 1992 року. В той час жінка підкоряла гору Канченджангу (8586 м). На третю вершину світу Ванда підіймалась з Карлосом Карсоліо. Штурм північно-західної стіни почався 12 травня вранці з табору, на висоті 7950 метрів.
Карлос піднявся на вершину, коли подолав важкі 12 годин сходження по глибокому снігу. В той час Руткевич трохи відставала. Коли чоловік вже був на зворотному шляху, на висоті 8200 м зустрівся з Вандою. Жінка не мала відповідного спорядження, але прийняла рішення сховатись та перечекати ніч на схилі. Вранці альпіністка мала намір продовжити своє сходження. Втім, таке рішення стало для Ванди фатальним.
Альпіністка була дуже виснаженою, тож не могла тверезо оцінити ситуацію та прийняти зважене рішення. А воно врятувало б їй життя. Карлос стверджував, що також був надто виснажений в той злощасний день, аби змогти переконати Руткевич спускатись разом з ним.
Тіло Ванди так і не знайшли.
У 1995 році два італійських альпіністи побачили тіло на південно-західній стіні гори. Чоловіки припустили, що воно могло належати Руткевич. Жінка, за їх версією, підіймалась, або спускалась по північно-західному схилу, недалеко від вершини. Тоді зірвалась і опинилась на південно-західній стороні.
Втім, детальніший аналіз свідчень про одяг та болгарські етикетки, говорив про те що тіло належало, скоріш за все, болгарській альпіністці Й. Дмитровій. Жінка загинула в лавині на схилі Канченджанги в жовні 1994 року.
Зі спогадів про Руткевич
З книжки Анни Камінської Ванда постає як досить трагічна особистість. Її бажання підійматися вище і вище у пошуках свободи приховувало душевну порожнечу, відсутність близьких друзів та дому, якого жінка не мала. Здавалось, трагедія ніколи її не покидала, ще від того часу, коли Руткевич втратила кількох близьких родичів.
Ванда любила життя, втім, так само сильно любила гори та ризик. З автобіографії, Руткевич постає як дуже загадкова жінка. Вона прагнула підійматися все вище, робити це краще, повною мірою відчувати гори. Втім, в певний момент життя, таки перейшла межу власних можливостей. Вік робив своє, підійматись ставало важче, а в горах щастило все менше.
Ванда була жінкою до кінчиків волосся. Лише обморожені, натруджені, сильні руки видавали захоплення Руткевич. У гори вона завжди брала парфуми та якісь гарні речі, не забувала мити голову. Альпіністка любила привозити з експедицій сувеніри, наприклад, індіанські сукні, білосніжні блузи, котрі були візитівкою Ванди.
У книжці Камінська згадує слова, які Руткевич періодично повторювала. Вона була певна, що смерть знайде її в горах. Жінка мала також записник, з якого викреслювала імена своїх колег, котрих назавжди забирали безщадні вершини. Важко переживала загибель Є. Кукучки.
Родина
Велике значення у формуванні Ванди як особистості мала її сім’я, а саме, – тато. Про це розповідала Ганна Вікторовська – багаторічний секретар Польського товариства альпінізму.
Батько З. Блашкевич був інженером. Освіту здобував у Львові. Це людина широких горизонтів, відкрита. Блашкевич знав мови, не боявся змін, займався йогою, карате, плаванням та стрільбою, багато переїжджав. Саме він був натхненням Ванди. Завдяки йому, жінка виросла амбіційною та успішною у різних видах спорту. Руткевич завжди хотіла справляти на батька враження. Тато збирав патенти на винаходи, а Ванда колекціонувала гірські вершини.
Смерті її дядька, брата та батька наклали на життя альпіністки важкий, глибокий слід. Трагічність поглиблювала і мати Марія, котра табуювала розмови про померлих родичів. Мама поводилась так, наче дядька не заморили голодом в таборі, ніби від розриву снаряда не загинув старший брат Ванди Юрек. Жінка мовчала навіть тоді, коли батько Ванди був жорстоко вбитий роками пізніше.
Так Ванда росла поруч з матір’ю, котра постійно приховувала емоції. Дівчина вважала, що саме так потрібно давати собі раду з труднощами. Ще до трагічних смертей, малою, ніколи не знала, чого очікувати вдома: сварки між батьками, маминого вибуху емоцій чи розбитих тарілок. Спілкування з друзями коло вогнища замінювали Руткевич сім’ю.
Спосіб життя призвів до того, що Ванда чудово давала собі раду там, де невизначеність є нормою. Вважала, якщо вона заграє зі смертю, то та їй неодмінно потрібна. Альпіністка любила ризик та гори, котрі стали як життям, так і смертю жінки.
Після зникнення Ванди, її матір Марія, при розмові, видавалась спокійною, освіченою та милою жінкою. Радо розповідала про те, якою привітною, радісною була її дочка, особливо перед кожною наступною поїздкою в гори. Складалось враження, наче жінки були дуже близькі.
Втім, зі слів сестри Ванди Ніни, зв’язок у дітей був лише з татом, котрий дбав про них та проводив спільно час. Мати захоплювалась окультизмом, агні-йогою, містицизмом Сходу. Пані Марія не робила нічого: не прибирала, не доглядала за дітьми, не ходила за покупками. За словами сестри Ніни, мама просто була. У Ванди завжди були складі відносини з матір’ю.
Кілька шлюбів та численні стосунки не приносили Руткевич щастя. Жінку не навчили любити та показувати емоції. Вона вміла лиш використовувати у досягненні власних цілей. Попри глибоку душевну порожнечу, Ванда зачаровувала лише одною посмішкою. Втім, так само раптово відмовлялась від людини. “Манила, як гадюка”, – так про неї казали знайомі альпіністи.