Лех Янерка народився 2 травня 1953 року у Вроцлаві. Є рок-музикантом, бас-гітаристом, композитором та автором пісень. Це одна з найцікавіших постатей на польській музичній сцені. За його словами, Лех ніколи не появляється у світлі прожекторів, хоч однією ногою все ж досить міцно стоїть у шоу-бізнесі, пише wroclawiski.eu. Дебютував в 1986 з “Historia podwodna”. Вона дала старт таким хітам як: “Lola chce zmieniać świat”, “Konstytucje” та “Niewole”.
Старт
Польська сцена відкрилась для Леха наприкінці 70-х. Спільно з дружиною він виступав на студентських пісенних фестивалях. В 1979 створив власний гурт “Klaus Mitffoch”. Так було записано однойменний альбом, котрий багато хто вважає одним з найважливіших в історії польського року.
Альбом ототожнюється з панк-роком, втім, звучить більш мелодійно та гармонійно. Свою родзинку мають і тексти пісень. В них описується комуністичний режим тодішньої Польщі, а також завуальована критика влади та заклики до боротьби. В опитуванні журналу “Music Magazine” платівка Янерки перемогла як альбом тридцятиріччя. Від журналу “Tylko Rock” його альбом став кращим у 80-х роках.
1986 подарував фанатам платівку “Historia podwodna”. Музичне звучання було спокійнішим та ліричнішим. Критики та слухачі дуже гарно прийняли диск. Основною відмінністю у звучанні стала заміна гітари на електро віолончель. Майже всі пісні з альбому увійшли у різні національні хіт-паради.
Лех Янерка – незалежний, оригінальний артист. І хоч його наступні альбоми не були такі популярні, він надійно закріпився на польській рок-сцені.
У 2002 за “Fiu fiu…” Янерка отримав нагороди як автор року та за альтернативний альбом. У 2005 вийшла ще одна платівка “Plagiaty”. До запису тоді долучились відомі музиканти. Янерку нагородили за найкращий альтернативний альбом. За “Rower” він отримав “Фредерика” як краща пісня року. Таку ж нагороду Лех виборов як композитор року.
Рання творчість Янерки, за його словами, може трактуватись по-різному. Тексти описують війну між людиною та світом. Можливо, таке бачення виникло від власного сприйняття автором навколишнього середовища, яке здавалось Леху ворожим. Янерка у творчості використовує різні хитрощі: гру слів, алітерації, неологізми, іронію, абсурд, гротеск. Так автор зумів зберегти свободу слова у боротьбі з цензурою.
Як бачить себе Янерка
Янерка ніколи не був комерційним артистом, але це не означає, що він не є успішним. Лех завжди про себе говорить, що однією ногою він міцно стоїть у польському шоубізнесі, а другою – у власній самостійній діяльності.
Янерка починав як “підвальний гурт” ще за часів Клауса Мітфоха. Він грав свою музику, бо цього хотіли люди. Творчість ніколи не була для музиканта особливим захопленням, а, скоріше, хобі. Це фанати зробили з його музики професію. На ділі, музикант не має менеджера, не провадить бізнесу, не віддає демки на прослуховування. Він любить таку незалежність.
На запитання чи є митцем, Лех відповідає, що не вважає себе ніким. Коли хтось представляється музиканту як митець, йому стає ніяково. Гітарист думає, що такий термін накладає багато відповідальності на людину, тисне та змушує почуватись не таким як всі.
Щодо своїх кумирів, то їх у пана Леха, радше, немає. Він багато слухав у 80-х різної музики. Втім, за словами музиканта, аби творити власну історію, не потрібно знати про те, як це робили інші.
На Радіо “Вроцлав” якось крутили пісні артиста, які на фестивалі 2009 в Кракові переспівували інші виконавці. Тоді артист відмітив здібності: “Hetane” з Вроцлава, Каськи Носовської, Сташка Сойки, котрий прекрасно заграв “Wieje”.
Також у Янерки був період своєрідного “маразму”. Він, через хворобу, не міг грати. Відповідно, і творити музику. Сам музикант говорив, що втікав від музики та просто лінувався. Він стверджує, якщо людина робить роботу заради роботи, то це не може називатись мистецтвом.
Пан Лех розповідає, що його життя складається зі своєрідних “осяянь”. Ті моменти, коли він помічає щось важливе, що потрібно сказати, музикант дуже цінує та береже. Інколи, реальність розвіює його ілюзії, а інколи, йому вдається публічно себе проявляти в музиці.
“Janerka na basy i głosy”
Даний альбом записаний за участі таких світил польської музики як: В. Ваглевський, К. Носовська, М. Світліцький та Паблопаво. Зірки також публічно заявили, що зробили це, бо вважають Янерку найбільшим Лехом в історії Польщі.
Басистка М. Гекель, котра акомпанувала усім виконавцям цього альбому, стверджує, що є фанаткою Янерки, відколи почула його платівку “Історія підводна”. Музикантка також певна, що чим старшим є фанат творчості Леха, тим більше він його любить та розуміє.
Музикант, втім, почувається трохи незручно. Водночас йому дуже приємно, що про Янерку пам’ятають. Їх музичні інтерпретації, справді, вразили виконавця та стали приводом поглянути на себе трохи серйозніше.
Музика Янерки, на старті, була чимось новим, приємним, але водночас, і приголомшливим. Таким чином до нього ще не писали текстів. У піснях музиканта, справді, легко заплутатись. Багато метафор, недомовленостей, неологізмів. Вони навіть у тексті звучали незвично, наче нісенітниця. Співак часто шукає таке слово, щоб не втомити вухо слухача та розбурхати яву. Наприклад, “рамідада”, мовою дадаїстів, означає “дамо раду”.
Цікаво, що у Варшаві на площі Конституції хтось назвав кафе “Конституція” та не приховував, що надихався піснею Янерки.Такі хитрощі з текстами у 80-х добряче “закрутили голову” тодішній цензурі. До речі, пісню Леха “Конституція” тривалий час не хотіли оприлюднювати. Сам музикант думає, що вона цілком могла стати в ті роки гімном руху солідарності.
Особисте
Лех Янерка зізнається, що навчився говорити, коли почав грати. Група штовхала його вперед. Коли музиканта питали, ким він є, Лех відповідав, що самовпорядкованою формою хаосу. Янерка стверджує, що втрачає ентузіазм, коли бачить, що слухачі не є сконцентрованими. Втім, зі своєю дружиною, ось уже скільки років має про що поговорити. За весь час вони сварились лише раз про виховання дітей.
Музикант якось заявив, що за життя спілкувався з мамою лише пів години. Він вважав, що так має бути, бо не знав, як живуть в інших сім’ях. На противагу ставала дружина, котра мала прекрасні стосунки з батьками.
Він завжди думав, якщо виріс та знайшов роботу, значить його правила життя можуть бути застосованими й до дітей. Лех не хотів кричати на них та бачив, їм важливо, аби батьки їх “не душили”. Втім, зізнається, що спілкування не було так багато, як би йому хотілось.
Про себе Янерка каже, що завжди був надто нервовим, аби стати, раптом, милим та ніжним. Лех мав певні психологічні проблеми, котрі передались також доньці. В тому, що музикант змінився, заслуга саме його дружини Божени. Вона не боролась з його проблемами, прийняла таким, як він був. І так, врешті, його перемогла. Тим, що жінка не реагувала на своєрідне божевілля Янерки, вона змусила його змінюватись та взяти себе в руки. Так музикант усвідомив, що є інші способи тримати себе в руках, без ліків.
Також Янерка певний, що не останню роль в його зціленні відіграла сцена. Рок-н-рол дає змогу вивільнити емоції, кричати, стрибати, тупотіти. І хоч бути музикантом – праця, почасти, фізична та важка, вона здатна зцілювати та відвертати увагу від нав’язливих думок.