Gerhart Hauptmann – ім`я відомого письменника й нобелівського лауреата 1912 року, який жив і навчався у Вроцлаві. Найбільше він прославився своїми романами і п’єсами, деякі з них видані українською. Цей успішний літератор мав вельми неординарний характер і цікавий життєвий шлях, який ми зараз дослідимо на wroclawiski.eu.
Як починався життєвий шлях
Ґергарт Гауптман народився 15 листопада 1862 року в місті Обер Зальцбрунн (тепер це Щавно-Здруй), що в Нижній Сілезії. Його батьки були власниками готелю, а старших за нього дітей у родині було троє. При охрещенні майбутній письменник був Ґергардом Йоганном Робертом, а потім скоротив своє ім’я.
Ґергарт Гауптман дещо розповідав про своє життя в автобіографічному творі “Пригоди моєї юності” (Das Abenteuer meiner Jugend, 1937). Відомий на момент написання цієї праці письменник зазначив: “Молодість закладає основу в нашому розумі для всіх наших майбутніх робіт”.
З 1868 р. Ґергарт відвідував сільську школу в рідному Щавно-Здруї, а з 1874-го – реальне училище у Вроцлаві (тоді Бреслау). Там його занепокоїли деякі речі, зокрема суворість викладачів, краще ставлення до студентів дворянського походження. У той час Гауптмана турбували хвороби, через що майбутній письменник пропускав багато занять і був змушений повторно проходити перший курс. А невдовзі він приєднався до молодіжної групи, яка хотіла повернути людство назад до природи та агітувала за свободу кохання. Вона хотіла звільнити світ від примусу й упереджень.
Навесні 1878 року Ґергарт залишив реальне училище, бо хотів вивчати сільське господарство в маєтку свого дядька Густава Шуберта. Але з осені він продовжив навчання в Ледерозі (тепер це Ружана). Та все ж проблеми зі здоров’ям далися в знаки, і через півтора року навчання довелось припинити. Гауптман не був фізично здатний ні нормально навчатися, ні працювати, бо за 20 наступних років у нього кілька разів розвивалось захворювання легенів.
Якийсь час наш герой бажав стати скульптором і навчався в школі мистецтв. Також під час навчання він познайомився з Йозефом Блоком, з яким товаришував усе життя. Певний період жив у Італії, Німеччині, Швейцарії. Для саморозвитку він слухав лекції з природознавства в Берліні, вивчав мотивацію людської поведінки в психіатра Фореля.
Літературна кар’єра
У якийсь момент Гауптман став писати літературні твори в стилі натуралізму німецькою мовою. Перша його робота була повістю й називалась “Bahnwärter Thiel” (“Стрілочник Тіль”). Потім були й інші:
- Драма “Vor Sonnenaufgang” (“Перед сходом сонця”), 1889. Відзначається досить сміливим реалізмом, що призвело до бурхливої реакції в пресі.
- П`єса “Das Friedensfest” (“Свято миру”), 1889. Тут ще чіткіше можна побачити натуралістичний стиль, досі не характерний для драми.
- “Einsame Menschen” (“Самотні”), 1890. У драмі письменник висловив свої погляди на шлюб.
- П`єса “Kollege Crampton” (“Колега Крамптон”), 1891. Одна з найсмішніших і водночас найрозумніших п’єс у німецькій літературі.
Особливо слід виділити драматичну поему “Die Weber” (“Ткачі”), 1892. Вона реалістично й точно описує важке економічне становище сілезьких робочих. Героєм є натовп, склад якого в кожній дії змінюється. В особі голодних ткачів, які організували заколот, змальовується трагедія загальнолюдського горя. “У кожної людини має бути мрія”, – так автор у кінці підсумовує мотив своєї драми.
Досягнення в літературі
Критика високо оцінила талант Гауптмана, вважаючи його глибшим автором, ніж Зудерман, а за вмінням розробляти цікаві сюжети – більш детальним і хоробрим, ніж Ібсен. Особливу увагу письменник приділяв мові героїв. Завдяки найтоншим відтінкам, які її увиразнюють, він дуже добре змальовував характери. Мова кожного героя була індивідуальною, особливою, завдяки їй ніколи не переплутаєш одного персонажа з іншим.
Гауптману знадобилося лише 15 років, щоб очолити групу німецьких драматургів. Почавши з натуралізму в дусі Еміля Золя, Ґергард ставив собі щоразу нові завдання. Десь він зачіпає проблему спадковості, десь описує трагізм середовища, у якій опиняється людина, а в пізніших творах уже майстерно змальовує психологію особистості, яка бореться з цим середовищем.
Крім драм, вроцлавський митець писав і оповідання, які дещо поступаються його драматургії. Творчість Гауптмана була різноманітною, він не зациклювався лише на реалістичних драмах. Іноді він вдавався до казкових і фантастичних сюжетів, а деколи (“Hannele’s Himmelfahrt”, 1892) поєднував обидва напрями. У деяких творах помітні також ірраціональні мотиви.
Нагороди вроцлавського драматурга на батьківщині часто залежали від його стосунків із владою в конкретний період часу, а вони були нестабільні. А втім, його талант не підлягає сумніву й без них. Усе ж можна відзначити такі нагороди:
- Австрійська літературна премія (отримана тричі).
- Нобелівська премія 1912 року – не за один твір, а за всі досягнення в літературній галузі.
- Орден за заслуги в галузі науки і мистецтва 1924 р.
- Премія від міста Франкфурт-на-Майні 1932 р.
Останні роки життя і смерть
У Гауптмана були неоднозначні стосунки з нацистським режимом. Він підписав у 1933 році декларацію про лояльність до нового уряду, але все ж допускав у творах такі речі, які не подобались режиму Гітлера й підпадали під цензуру. Нацисти хотіли використати авторитет Гауптмана для своїх цілей, але він писав те, що хотів, хоча й виявляв певну обережність.
Заставши кінець Другої світової війни у своєму сілезькому будинку, вроцлавський автор пережив її лише на рік. Помер письменник 6 червня 1946 року від гострого бронхіту. Поховали Гауптмана всупереч його волі не в Сілезії, а в Німеччині, бо польська влада, яка вже контролювала регіон, наполягала на цьому.