Тадеуш Ружевич – поет і драматург, який довгий час серйозно претендував на Нобелівську премію. Він тісно пов’язаний із Вроцлавом, де жив з 1968 року аж до своєї смерті у 2014-му. Далі на wroclawiski.eu коротко розглядаємо його життєпис і більш докладно – секрет успіху автора в літературі, особливо в драматургії.
Основні події з біографії
Тадеуш Ружевич народився в 1921 році в місті Радомсько, яке належить до Лодзинського воєводства. Його батьки опинились тут після Першої світової війни. Батько був судовим писарем, мати займалась господарством і виховувала дітей. Тадеуш мав двох братів, Януша й Станіслава. Майбутній письменник отримав початкову освіту в гімназії імені Фелікса Фабіані, а коли почалась Друга світова, продовжувати навчання деякий час не було можливості.
Воєнні роки
Старший брат Януш згодом став поетом і був першим наставником Тадеуша. У воєнні роки Януш пророкував стосовно брата, що той буде писати краще і з нього вийде справжній поет. Так і сталось. На жаль, у 1944-му Януша заарештували й розстріляли німці. Ну а молодший, Станіслав, став кінорежисером і сценаристом. Це показує, що сім’я була надзвичайно інтелігентною і талановитою.
Тадеуш почав друкуватись з 17 років, а коли почалась війна, закінчив школу підхорунжих, брав участь у партизанському русі в складі Армії Крайової. Усе ж Ружевич примудрився підпільно видати книгу прямо під час війни, вона називалась “Лісове відлуння”. Також він неоднозначно оцінював участь руху спротиву нацистам і часто, як і багато його розумних сучасників, ставив собі важливі запитання:
- Чи знімає війна відповідальність за вбивство?
- Чи можна сказати, що якась вища мета виправдовує кровопролиття?
Після Другої світової
У 1945 році свіжоспечений поет зміг продовжити навчання: закінчив школу, а потім вступив до Ягеллонського університету в Кракові. Там він протягом чотирьох років вивчав історію мистецтв.
У 1945—1946 роках Ружевичу було над чим подумати, що переосмислити. До цього він мав певні політичні ілюзії, пов’язані з довоєнною Польщею, але тепер їх позбувся. Він, можна сказати, утік від себе вчорашнього. Здобутий під час війни досвід залишив у душі письменника незгладимий слід. У подальшій творчості часто з’являється тема кризи комунікації, що, безумовно, є наслідком тих жахливих років.
Ружевич, як і його друг Тадеуш Боровський, скептично ставився до комуністичної влади, навіть хотів виїхати з країни. Але, перебуваючи в Будапешті в 1950 році, митець знову відчув інтерес до простої людини.
У 1960 році Ружевич дебютував як драматург. Але вже до цього він був визнаним поетом, видавши 12 поетичних збірок. Та в 60-ті настав новий етап. Наш герой створив понад півтора десятка п`єс, які не втрачали актуальності протягом багатьох років та мали успіх не лише в Польщі, а й за кордоном.
У 1968 році Ружевич переїхав до Вроцлава, що було пов’язано з літературною діяльністю митця. Там він і залишився до кінця життя.
2003 рік – у Польщі почало виходити багатотомне зібрання творів Тадеуша Ружевича.
2014 рік – письменник помер на 93-му році життя.
Літературна діяльність
Вірші, проза, сценарії, п’єси – усе це вроцлавський автор писав однаково добре. Але саме його драматургія заслуговує розгляду першою.
Драматургія
У драмах Ружевича героєм часто виступає звичайна людина. У ній він вдається до сміливих експериментів, створюючи унікальний “драматургічний алфавіт”. Сам письменник висловився про це так:
“Я знав, що… повинен відбутися big bang, великий вибух… Я знав, що в результаті нічого не зроблю, поки не порозкидаю вусебіч усі ці старі іграшки, кубики, не викину їх і не намагатимуся скласти з них щось абсолютно нове і ціле”.
Тобто пан Тадеуш вирішив усе зробити інакше, зруйнувавши композиційні й стильові шаблони. Ось приклади.
“Картотека” (1960). Один із найвідоміших і найбільш значущих творів Ружевича післявоєнного періоду. П’єса радикально розширила канон постановчих можливостей театру. Оглядач Ян Блонський відзначав, що сила такого мистецтва в уїдливій скромності, з якою герой ставиться до себе, а Ружевич до героя.
Дія подекуди скочується в бурмотіння, але це свідомий художній метод. Замість напускної трагічності ми бачимо глузування, яке допомагає зберегти тверезість мислення. У творі є дві важливих речі – внутрішня порожнеча героя і потік явищ, які пропливають через його кімнату. П`єса регулярно ставилась на сцені в різних країнах і стала класикою театрального авангарду. Вона оголює сутність сучасних проблем.
“Розкидана картотека”, написана вже після падіння комунізму. Сам автор придумав ідею “п’єси, що створюється на сцені” і реалізував її тут у надзвичайно оригінальній формі відкритих репетицій, які Тадеуш провів з акторами на сцені Польського театру у Вроцлаві наприкінці 1992 року.
Первинний текст зазнав деяких змін і до нього також пізніше були включені фрагменти з газетних виписок, проповідей ксьондза Скарги та промов Пілсудського. До одного тексту про пиво додалося ще сім. Останній запис виявився довшим за канонічний варіант. Там зачіпаються актуальні теми, яких торкалась тогочасна преса: торгівля людськими органами та наркотиками, суперечка рабинів про кошерність горілки з польських заводів і т. п. Є там і ціла поема, складена з газетних оголошень, і нісенітниця, склеєна з фрагментів дебатів у польському сеймі. Ружевич зрозумів, що з ліквідацією цензури настав час для неконтрольованої балаканини, і висміяв її на прикладі парламентських засідань.
У п’єсі “Вийшов із дому” 40-річна Ева, яка була стурбована тривалою відсутністю чоловіка Хенріка, телефонує до міліції. Разом із дочкою вона ледве складає його словесний портрет. Дочка каже: “Тато взагалі-то був ніякий, несхожий ні на що, як усі”. Хенрік тим часом блукає в цей час містом, бо страждає від амнезії. Потрапляє на цвинтар, стає свідком сцени з двома могильниками, а повертається додому щасливим, бо нічого не пам’ятає. Жінка одразу ж починає годувати його стереотипними судженнями й формулюваннями. Хенрік переповнюється банальностями, повертається до дійсності та зрештою знову вирішує піти з дому.
Цінність драматургії Ружевича полягає в її постійній оновлюваності. Цьому сприяє іронія, з якою автор висвітлює проблеми. Автор часто робить передбачення, завдяки яким сюжет має такий самий емоційний заряд, як і на прем’єрі.
Поезія
Поетичні збірки Тадеуша Ружевича “Неспокій” (1947) і “Червона рукавичка” (1948) були визнані революційними. Сам Чеслав Мілош оцінив їх і відповів на них в одній зі своїх книг. Наш герой надав поезії нову форму, яка набула сенсу після Освенцима. Усе ж дехто критикував експресіоністичну і катастрофічну поезію Ружевича за нігілізм, а також за наслідування західних поетів, зокрема Еліота, Рассела і Паунда.
У сучасній поезії Ружевича можна побачити тривоги і проблеми покоління, яке подорослішало в боротьбі з німецькими окупантами. Автор, який сам брав у ній участь, показав реальну картину без патріотичного пафосу. Його герой підпорядкований біологічним інстинктам і технічним винаходам. Він втратив цілісність і самоідентичність. Автор таким чином висловлює не стільки розпач, скільки скептичне ставлення до панівного світопорядку.
Досягнення
Ружевич став одним із найвідоміших у світі польських письменників. Він був лауреатом величезної кількості премій, почесним доктором кількох університетів Польщі, членом академій мистецтв Німеччини, а також Польської академії знань. У 2008 році він отримав Літературну премію Європейського Союзу в Страсбурзі.
