Єжи Ґротовський – відомий на весь світ діяч, реформатор і теоретик театру. Він заснував Театр-Лабораторію та взагалі багато зробив для улюбленого мистецтва. Ґротовський деякий час жив і працював у Вроцлаві та став відомим як успішна у своїй справі людина, перетворивши місто на один із культурних центрів Європи. Далі на wroclawiski.eu обговорімо, як йому це вдалося і чого конкретно він досяг.
Огляд життя та діяльності
Батько героя цієї статті, Мар’ян, мав мистецькі схильності, навчався цього й старався реалізувати себе в скульптурі та живописі, але значного успіху не досяг. Мати, на ім’я Емілія, була львів’янкою і вчителювала.
Народився Єжи Ґротовський у 1933 році в Ряшеві, але більшу частину дитинства (до початку війни) перебував разом із сім’єю в Перемишлі. Потім, у 1939 році, потрапив разом з мамою і братом до села Ненадівка, а з батьком уже відтоді не бачився, але листувався.
У 1951 році Ґротовський почав навчання в Краківській національній театральній академії, а в 1955-му її закінчив. Потім він вступив до Державного інституту театрального мистецтва в Москві, навчаючись там режисурі. У столиці СРСР Ґротовський дійсно здобув дещо цінне. Зокрема, він познайомився там із театральною методикою Станіславського.
У 1957 році Ґротовський дебютував як режисер. Це було в краківському “Старому театрі”, де він ставив спектакль “Стільці” Ежена Йонеско.
У 1959 році діяч приєднався до “Театру-Лабораторії 13 рядів”, щойно він з’явився. До цього в місті Ополе був звичайний театр. Уже через сім років постійна трупа Ґротовського починає гастролювати по Західній Європі. Він став популярним режисером у таких країнах, як Англія й Франція, а також на Скандинавському півострові.
У 1965 році Ґротовський перевів театр до Вроцлава, скоротивши його назву до “Театру-Лабораторії”. У цей період митець чітко окреслив свою мету – він хотів досліджувати акторську методику, саме тому назвав мистецький за своїм призначенням заклад лабораторією.
У цьому ж році Єжи опублікував важливий маніфест, “На шляхах до вбогого театру”. Суть його була така: якщо відкинути в театрі все, що не є вкрай необхідним для його існування, залишаться в ньому лише актор і глядач. У “багатому” театрі спостерігається свого роду колаж різних видів мистецтв, а роль людини ніби в тіні. Тому є сенс, вважав режисер, повернутись до театру “вбогого”, де вся увага зосереджується саме на акторі.
У театрі Ґротовського докладно вивчали зв’язок між сценою та аудиторією. Сценографічні роботи колеги нашого героя, Єжи Журавського, мали на меті поєднати два протилежні полюси, актора і глядача, зробивши останнього активним учасником шоу.
Наприкінці 1960-х Ґротовський успішно виступав у Нью-Йорку. У 1982-му він емігрував до США, де протягом кількох років займався переважно викладацькою діяльністю. А вже потім переїхав до італійської Понтедери, де відкрив новий театральний центр після закриття Театру-Лабораторії в Польщі.
Помер діяч в Італії в 1999 році, заслуживши репутацію одного з найбільших реформаторів театру. Хоча у Вроцлаві пан Ґротовський жив не так довго, але все ж саме він деякий час розвивав тут театральне мистецтво, реформуючи його і допомагаючи акторам розвивати новий підхід до своєї роботи.
Ґротовський прославився як реформатор і прославив Вроцлав, де керований ним Театр-Лабораторія існував із 1965 по 1984 роки. Останні роки життя в Понтедері Єжи здебільшого викладав, ділячись своїми ідеями та досвідом зі студентами. Серед них були й українці, які потім стали знаменитими – Григорій Гладій (актор), Наталія Половинка (акторка та вокалістка).
Успіхи в розвитку вбогого театру
Єжи Ґротовського вважають живим класиком режисури. І одна з основних причин цього – його концепція вбогого, або бідного, театру. Маючи освіту в галузі психології та знання східних філософій, наш герой хотів добути чисту енергію театру, звільнившись від бутафорської пишноти декорацій і костюмів. Він категорично наполягав: для існування театру достатньо актора, який, перебуваючи на сцені, впливає на свідомість та емоції глядача в залі.
Ця ідея дійсно вистрілила, режисер зумів досягти серця глядача через продуманий до дрібниць простір, через самовіддачу акторів, справжніх майстрів перевтілення. Кожен спектакль був сенсацією в театральному світі. При цьому в Театрі-Лабораторії було лише три вистави – “Акрополь”, “Apocalypsis cum figuris” і “Стійкий принц”.
У виставах Ґротовського акторська майстерність досягала досконалості. Вони не грали, а проживали кожну секунду свого перебування на сцені так, що це справляло незабутнє враження. Актори досконало володіли голосом і тілом. Будь-який жест, будь-який звук були значущими, важливими, продуманими до дрібниць.
Що розповідають про діяльність режисера і його вистави
Бруно Гояк – архіваріус інституту Ґротовського у Вроцлаві. Він родом із Нижньої Сілезії, міста Свидниця, а до Вроцлава переселився, бувши 10-річним хлопцем (1963 р.). Протягом року працював у маестро театрального цеху, коли той набирав молодих співробітників для певних завдань у театрі. А вже коли на місці театру зробили інститут імені Ґротовського, обійняв там посаду архіваріуса.
“Апокаліпсис”
Пан Гояк розповів, що бачив перший варіант вистави “Апокаліпсис”. Усі стіни розфарбовані в чорний колір, але стеля біла. У куті на підлозі стояли два невеликих прожектори з ковпачками, мета яких – звужувати промені світла, спрямовані на стелю. Коли глядач заходив до зали, то втрачав відчуття простору, бо чорні стіни створювали враження, що зала більша, ніж є насправді. Світло, яке відбивалось від стелі, створювало легеньке сяйво.
Це була дуже складна робота, яка виникла за кілька років невтомної праці. Спочатку планувалось поставити драму Юліуша Словацького “Зборовський”. Але раптово Ґротовський усе скасував, а натомість став робити виставу без тексту. Усе ж актори принесли уривки текстів – з Біблії, з творів Достоєвського і Симони Вайль. Центральне питання вистави – що було б, якби в наш час прийшов Христос, чи впізнали б його люди?
Роль вроцлавського етапу
Вроцлав забезпечив колективу Ґротовського нормальні умови життя, бо в Ополі, де починав режисер, бракувало квартир для акторів, і вони жили в самому театрі. У Вроцлаві тодішня влада, особливо міський голова Болеслав Івашкевич, сама пішла назустріч, запропонувавши переїхати. Там усі артисти отримали або окреме житло, або місце в акторському будинку.
Тоді ж міська влада визначила статус закладу – це не театр, а установа, де досліджують акторську майстерність. Інститут, де вистави демонструють результати досліджень. Щоправда, Ґротовський зазначав, що це включає все, що пов’язано з театром і виставами, а не лише безпосередньо гру актора. Деколи навіть ті галузі, до яких раніше ніхто не звертався.
У 1984 році театр розпався через художні та життєві обставини, а не політичні. Деякі провідні актори Лабораторії мали алкогольну залежність і невдовзі померли.
Портрет
Ще при житті видатний вроцлавський діяч театрального цеху мав честь бути зображеним на незвичайному портреті, де виглядає одночасно як античний мудрець і як святий з ікони. Автором картини був Вальдемар Крігер, архітектор усіх вистав Театру-Лабораторії. Напис латиною – Sapientia Aeterna – означає “вічна мудрість”.